• Thu. Feb 22nd, 2024

TrainingsNews

Jobs/ Internships/ Trainings

Розуміння поняття “мотив”

Jul 16, 2012
APPLY FOR THIS OPPORTUNITY! Or, know someone who would be a perfect fit? Let them know! Share / Like / Tag a friend in a post or comment! To complete application process efficiently and successfully, you must read the Application Instructions carefully before/during application process.

Погляди на сутність мотиву у психологів суттєво розходяться. Але вони сходяться в одному: мотивом вважається якийсь один психологічний феномен (але різний у різних авторів). В основному психологи групуються навколо наступних точок зору на мотив: як на спонукання, на потребу, на ціль, на намір, на властивості особистості, на стани. В багатьох працях потреба розглядається як спонука дій, діяльності, поведінки людини. Прийняття потреби за мотив відбувається перш за все тому, що вона в значній мірі пояснює чому людина хоче проявити активність. Крім цього, як писав С.Л. Рубінштейн, в потребі міститься активне відношення (прагнення), яка спрямовує людину на перетворення умов з метою задоволення необхідності. Таким чином, потреба пояснює, звідки береться енергія для прояву людської активності. Прийняття потреби за спонуку призводить до двох наслідків: 1) як тільки суб’єкт переходить в стан потребнісного напруження (драйву, необхідності), починається активність організму з вивільненням і витратою енергії; 2) чим вище потребнісне напруження, тим інтенсивніша спонука. Тому у випадку, коли умови не дозволяють задовільнити потребу, енергія повинна збільшуватися і проявлятися у все більшій “цілеспрямованій”, “спонтанній”, “загальній” активності суб’єкта. Саме таке уявлення про детермінацію активності панувало в експериментальній психології протягом багатьох десятиліть і зберігається в багатьох авторів сьогодні. Воно отримало експериментальне підтвердження в багатьох працях. Але вже в 50-ті роки Д. Кемпбелл і Ф. Шеффілд на основі спостережень висунули припущення, що потребнісне напруження не впливає на змінення активності, а викликає лише зниження порогу відповіді на зовнішні стимули [ ;47-52]. Однак більшість авторів все ж переконані, що наявність будь-якої мотивації і особистісної захопленості Є головною ознакою творчої особистості. До цього часто приплюсовують такі особливості, як незалежність і переконаність. Незалежність, орієнтація на особистісні цінності, а не на зовнішні оцінки, може вважатись головною особистісною властивістю креатива. [Друж]. Маслоу виявив, що всі без винятку люди, які cамоактуалізуються, володіють здібностями до творчості. Однак творчий потенціал його досліджуваних проявляв себе не так, як у видатних талантів в поезії, мистецтві, музиці або науці. Маслоу говорить скоріше про таку ж природну і спонтанну креативність, яка притаманна малим дітям. Ця креативність, яка присутня в щоденному житті, природний спосіб вираження спостережливої, сприймаючої нове особистості. Щоб бути креативною, самоактуалізуючою людиною не обов’язково писати книги, складати музику або створювати живописні полотна. … В першокласному супі завжди більше творчості, ніж у другосортній поезії! [ Х’элл, Зіглер]. Однак, більшість авторів все ж переконані в тому, що наявність будь-якої мотивації і особистісної захопленості є головною ознакою творчої особистості. До цього часто приплюсовують такі особливості, як незалежність і переконаність. Незалежність, орієнтація на особистісні цінності, а не на зовнішні оцінки, може вважатись головною особистісною властивістю креатива. Основну відміну творчої особистості представники глибинної психології і психоаналізу бачать в специфічній мотивації. Відміна полягає лише в тому, яка мотивація лежить в основі творчої поведінки. З . Фрейд вважав творчу активність результатом сублімації (зміщення) статевого потягу на іншу сферу діяльності: в творчому продукті опредмечується в соціально-прийнятній формі сексуальна фантазія. [20] А. Адлер вважав творчість способом компенсації комплексу недостатності. На більшу увагу феномену творчості приділив К. Юнг, який бачив в ньому прояви архетипів колективного безсвідомого. Р. Ассаджолі (частково за А. Адлером) вважав творчість процесом прагнення особистості до ідеального “Я”, способом її саморозкриття. Психологи гуманістичного напрямку вважали (Г. Олпорт, А. Масслоу, що першопочаткове джерело творчості – мотивація особистісного росту, яка не підкоряється гомеостатичного принципу задоволення. Вільний реалізації своїх потреб і життєвих можливостей. [28] Процес формування мотиву може мати індивідуальні особливості залежності від властивостей особистості. В зв’язку з цим, говорять про різні стилі мотивації. До них можна віднести виділені В. Н. Азаровим (1988 рік) стилі діяння: імпульсивний і керований (рефлекстивно-вольовий), які в значній мірі відображають особливості формування мотиву. Під імпульсивним стилем діяння автор розуміє схильність реалізувати ситуативні тенденції при мінімальному обдумуванні варіантів і наслідків своїх дій, а під рефлексивно-вольовим – стиль, який характеризується вираженою регуляцією дій, опосередкованих аналізом можливих способів досягнення мети. Іншими стилями мотивації можуть бути особливості побудови основи вчинку (мотиву) з опорою на свої можливості, зусилля, або ж на обставини, випадок. Цей аспекти мотивації розглянутий Дж. Роттером (1954), його концепції про зовнішній і внутрішній локус-контроль (зовнішній і внутрішній контроль підкріплення). При внутрішньому локус-контролі, мова йде про переконання, які стосуються власної діяльності і того, наскільки людина власними зусиллями може досягти бажаного. Недивлячись на те, що такі переконання можуть залежати і від ситуації, Дж. Роттер вказує, що одна і та ж підкріплююча подія (бажаний наслідок дії) може викликати у різних індивідів різні реакції. [44] В одному випадку індивід вважає, що досягнення успіху залежить від нього самого, в іншому – від зовнішніх обставин або випадковостей. Це відображається на рівні домагань – індивіди з внутрішнім локусом контролю частіше вибирають легкі завдання, а при обґрунтуванні своїх дій вони спираються частіше на потребу, ніж на “долженствование”, краще прораховують наслідки і об’єкти задоволення потреб (А. В. Єрмолін, 1996 рік). Близька до концепції Дж. Роттера і концепція Р. де Чармса, який розрізняє два типи особистості: “Самобутня” і “пішка”. Самобутня особистість відноситься до свої дій, як до вільних, самостійних (в смислі прийняття рішення), “пішка” ж бачить себе як об’єкт підкорений зовнішньому управлінню і принудженню. Правда, автор пише, що це розмежування відносне. В одних випадках індивід відчуває себе більш як самобутня особистість, в інших – більше “пішкою”. Цей особистісний аспект більш важливий мотиваційний фактор, ніж реальні події. Властивості особистості можуть визначатися силою мотивів (бажань, потягів), їх стійкістю; людина характеризується в таких випадках фанатичністю, одержимістю, заядлістю і т.д. Таким чином, між мотивацією і властивостями особистості є двосторонній зв’язок: властивості особистості впливають на особливості мотивації, а особливості мотивації закріпившись стають особливостями особистості. П. М. Якобсон, однак, справедливо відмічає, що далеко не все те, що характеризує особистість впливає на її мотиваційну сферу (можна сказати і протилежне: не всі особливості процесу мотивації перетворюються у властивості особистості). І.Г. Олпорт про те ж говорить, що буде неточним, якщо сказати, що всі мотиви є рисами; деякі з рис мають мотиваційне (спрямовуюче) значення, а інші – більш інструментальне значення. Безумовно. До перших можна віднести такі особливості особистості, як рівень домагань, прагнення до досягнення успіху, або уникнення невдачі, мотив афіляцій або мотив неприйняття (схильність до спілкування з іншими людьми, до співпраці з ними, або навпаки, страх бути неприйнятим, відштовхнутим), агресивність (схильність вирішувати конфлікти шляхом використання агресивних дій). Прагнення до досягнення успіху за Ф. Хопре (1930 рік) або “мотив досягнення” за Д. Макклелландом – це стійка потреба індивіда досягати успіху в різних видах діяльності. Вперше – ця диспозиція (мотиваційна властивість) була виділена в класифікації Г. Мюррея, який розумів її як стійку потребу в досягненні результату в роботі, як прагнення зробити щось швидко і добре, досягти рівня в певній справі. Ця потреба має генералізований характер, і проявляється в будь-якій ситуації, незалежно від конкретного її змісту. Д. Макклелланд почав вивчати “мотив досягнення” в сорокових роках ХХ століття і зі своїми співпрацівниками створив перший стандартизований варіант методики його вимірювання – тест тематичної апперцепції (ТАТ). При цьому були виділені два види мотиву досягнення: прагнення до успіху, і прагнення уникнути невдачі. В подальшому В. Мейер, Х. Хакхаузент і Л. Кеммер створили варіант ТАТ для обох мотивів досягнення: мотив прагнення та успіху розуміється як схильність до переживання задоволення і гордості при досягненні результату. Мотив уникнення невдачі – як схильність відповідати переживанням сорому і приниження на невдачу. За даними Д. Макклелланда, формування мотиву досягнення в багато в чому залежить від виховання дітей в сім’ї, починаючи з раннього дитинства (дотримання режиму, орієнтація дитини на оволодіваючу поведінку і самостійність) отримала експериментальне підтвердження в багатьох роботах. Але вже в 50-ті рр. Д. Кемпбелл і Ф. Шеффілд на основі спостережень висунули припущення, що потребнісне напруження не впливає на змінення активності, а викликає лише зниження порогу відповіді на зовнішні символи. В мотиваційній сфері підлітків, як відмічає Л.І. Божович, відбувається те, що вони в значній мірі здатні керуватися в своїй моральній поведінці тими вимогами, які самі собі ставлять, таким чином, відбувається перехід від “реактивного” слідування вимогам ззовні до активної побудови своєї поведінки у відповідність зі своїм власним ідеалом. [22] У школярів середніх класів відмічається більша, ніж раніше стійкість цілей, достатньо розвинуте почуття обов’язку, відповідальності. Інтереси вже не ситуативні, а виникають поступово по мірі накопичення знань. Звідси стійкість ряду мотивів, які базуються на інтересах і цілях поставлених самими учнями. У підлітків інтерес до чого-небудь часто набуває характеру захоплення. Захоплення підлітка – сильні і часто змінюють одне одного, але іноді набувають запійного характеру. Деякі з цих захоплень можуть сприяти розвитку особистості підлітків, так як задовольняють їх пізнавальну потребу, сприяють формуванню корисних навичок. Однак, при певних особистісних особливостях вони ж можуть викривляти розвиток особистості, формувати схильність до накопичення, “пустого” проведення часу, порушення суспільного порядку, захоплення азартними іграми, алкогольними напоями, наркотичними препаратами… Важливо, що в мотивах підлітків міститься аргументація і передбачення наслідків прийнятого рішення, що свідчить про значно повніше освідомлення процесу мотивації і структури мотиву, а також про більшу участь у формуванні мотиву блоку “внутрішнього фільтру”. Це знижує імпульсивність дій і вчинків підлітків, особливо старших. Крім цього, самооцінка підлітків стає більш багатогранною і набуває більшого значення, ніж оцінка оточуючих. [22] Наявність ідеалів, самооцінок, засвоєних норм, правил суспільної поведінки свідчить про значний рівень розвитку особистості підлітків, про формування у них “внутрішнього плану”, які є суттєвим фактором мотивації і організації власної поведінки. Однак, цей “внутрішній” план ще не організований в цілісну систему, недостатньо узагальнений і стійкий. Так, наявний ідеал неконкретний, часто міняється. Вимоги підлітка до себе потребують постійної підтримки зі сторони. Звідси – нестійкість ряду мотивів, мінливість поведінки. Крім цього, характерним для цього віку є – невідповідність цілей можливостям, що свідчить про завищений рівень домагань. Прагнення старших підлітків утвердитись у власній думці в більшій мірі, ніж у думці оточуючих, призводять до того, що мотиви у них формуються, передусім, з власної думки, що в кінцевому результаті виражається в їх упертості. Частина ІІ. Емпіричне вивчення мотиваційно-особистісних особливостей креативів підліткового віку. 1. Обґрунтування експериментальної програми дослідження Для досягнення мети та завдань дипломного дослідження була розроблена програма виявлення специфіки взаємозв’язку рівня мотивації досягнення і особливостей локалізації суб’єктивного контролю у креативів підліткового віку. Основними методами дослідження виступили тести “на креативність” Дж. Гільфорда, метод експертних оцінок, шкала оцінки потреби у досягненні Ю. Орлова і тест-опитувальник суб’єктивної локалізації контролю. Обробка та інтерпретація отриманих даних була зроблена на основі кількісної порівняльної оцінки і якісного аналізу результатів дослідження. Для виявлення креативів використовувалися тести “на креативність” Дж. Гільфорда і метод експертних оцінок. Тести “на креативність” Дж. Гільфорда, як продемонструвала відповідна емпірична верифікація, є найбільш валідними (тобто достовірними) з-поміж наступних методик: тестів Дж. Гетцельса-Г. Джексона на генерування варіантів значень, тесту креативності Е.П. Торранса (вербальна і невербальна форми). Діагностика креативності за тестами Дж. Гільфорда спрямована на індивідів віком від 12 до 21 року, що підходить для вікових обмежень моєї вибірки (12-15 років). Надійність тестів коливається від 0,6 до 0,9. Показники даних тестів добре узгоджуються один з одним (Анастазі). Тести “на креативність” Дж. Гільфорда – це спеціально сконструйовані автором методики, призначені для високоефективного виявлення у діагносованих наявності та вираженості так званих “дивергентних” особливостей процесів сприймання та мислення. Для перевірки валідності тестів Дж. Гільфорда був використаний метод експертних оцінок. Це методика опосередкованого вимірювання креативних рис особистості. Об’єктивність результатів оцінки експертами проявів творчості у підлітків досягається збільшенням числа експертів. Найпоширенішим методом отримання критерію валідності досліджуваного явища є метод, де кожен досліджуваний оцінюється декількома експертами, так що оцінки, які присвоєні діагностованому одним експертом, невідомі іншим. Потім знаходиться середнє статистичне отриманих оцінок. Мотиваційно-особистісні особливості креативів досліджувались на основі проведення методики для визначення потреби у досягненні Ю. Орлова і опитувальника суб’єктивної локалізації контролю. Тест мотивації досягнення відображає ефективність засвоєння того чи іншого комплексу знань, формування різноманітних специфічних вмінь. Дана методика не є громіздкою, відрізняється економічністю часу, дає можливість опитати велику кількість досліджуваних. Ретестова надійність опитувальника мотивації досягнення була встановлена повторним проведенням методики на моїй вибірці досліджуваних підліткового віку. Опитувальник суб’єктивної локалізації контролю призначений для діагностики інтернальності-екстернальності. Методика розроблена на основі шкали локусу-контролю Дж. Роттера, опублікована Е.Ф. Бажаним з співавтором у 1984 році і адаптована Ядовим В. Стандартизація опитувальника проводилась на студентах. Автори повідомляють про високі показники надійності даного тесту. Валідність демонструється зв’язком шкал опитувальника з іншими особливостями особистості, які були виміряні з допомогою опитувальника “16 особистих факторів”.

How to Stop Missing Deadlines? Follow our Facebook Page and Twitter !-Jobs, internships, scholarships, Conferences, Trainings are published every day!