3. Олевська республыка.

В величезному трикутнику Луцьк – Гомель – Житомир вже навiть нiмцiв не вважали за ту велику силу, що брала Київ i Смоленськ, i шла далі, на Москву. Центром республцки – а саме так стали називати лiсове населення цей звiльнений вiд окупантiв шматок землi – стало невелике районе мiстечко Олевськ.

Дивнi речi стали вiдбуватись зразу по приходу вiйск Полiсської Сiчi – бож Олевськ був центром воєних дiй i тепер – штабом: мешканцi з радiстью зустрiчали визволителiв, i це можна зрозумiти – цей факт iснування острiвцiв українськоi незалежностi серед нiмецких окупантiв. Одразу ж люди самi  розпочали без  сторонної допомоги пiднiймати економiку – отпала потреба в колгоспах i радгоспах, почали вiдкриватись невеликi промисловi пiдпрiємства та iн. Все це показує, що українська нацiя мае дуже сiльну вiру i мрiю – хоч на  згарищi та голiй, але рiднiй  землi спорудити храм української суверенної соборної держави. Велику роль в становленнi краю зiграв Петро Смородський – начальник штабу УПА. Вiдбулося й культурне становлення – вiдкриваються церкви, школи, новi й старi газети “Вiстi”, “Слово”, “Голос”, “Гайдамакi” – що стала офiцiйним джерелом Полiської Сечi. Виникає в iсторiї ще одна вагома фiгура – Iван Митринт, котрий очолює редакцiю “Гайдамака”. Вiн хоче створити “Українську нацiонально – демократичну партiю”, має деякi “лiвi” погляди (наприклад,  хоче залишити колгоспи) i намагаться зсилаючись на свiй та iншi авторiтети втягнути УПА в полiтичну боротьбу. Та позiцiя верхiвки УПА нехитна – вона пiдкорюється лише законнiй владi.

Потрибно вiдилити те, що iснування Олеської республiки навiть чисто теоретично стоiть пiд  знаком питання. I дiйсно, згодом нiмцi почали присилати своїх iнспекторiв, вимагаючи бездоганного пiдкорення української вiйскової одиницi – а Полiська Сiчь саме такою i була в той час. В керiвництвi УНР було пiднято питання про препинення iснування республiки i перехiд в дiдпiлля. На мiй погляд, таке рiшення було досiть мудрим – це давало можливiсть скоротити по над 10 тисяч  бойових членiв Полiської Сечi, бо ж партизанськi загони радянських вiйск було витiсняно аж у брянськи лiси, а от втримувати звiльняну територiю ставало все важче.

Так чи инакше 15 листопада 1941 року Полiська Сiч УПА була самолiквiдована. По плану зброю було сховано, а людей розпущено додому. Залишився  лише Олеський гарнiзон, якiй проїснував на декiлька днiв довше.

Отже, виконавши свiй бойовий обов’язок, ця “армiя без держави” – Полiська Сiч припинила своє iснування. Але у бiйцiв не зникло бажання боротись проти ворогiв рiдної України.