ФІНАНСОВА ПОЛІТИІКА І ДОХОДИ УКРАЇНИ
Адміністративно-командна економічна політика в СРСР призвела до нерівномірного економічного розвитку усіх регіонів, створення неструктуризованого, неефективного та однобокого народногосподарського комплексу. Функціонування адміністративно – командної системи сприяло розподілу і перерозподілу більше 25 відсотків валового внутрішнього продукту СРСР, який вироблявся в України.
З проголошенням незалежності України починається новий етап державотворення, формування власної національної політики і розвитку суспільно-економічних відносин. Початком економічних перетворень в Україні стало прийняття Закону УРСР “Про економічну самостійність Української РСР” від 3 серпня 1990 року. Згідно з ним Україна самостійно визначає економічний статус і стратегію соціально-економічного розпитку в інтересах усього народу, а також розробляє і формує незалежну фінансову (бюджетну, податкову, валютну) політику в контексті загальнодержавної економічної політики і займається її виконанням.
Фінансова політика охоплює центральну ланку системи економічних відносин і відіграє провідну роль у реалізації загальнодержавних функцій. Організація і регулювання цих відносин здійснюються відповідно до діючого (фінансового правового поля, етапу та стану суспільно-економічного розвитку країни. Без врахування останнього політика стає гальмом розвитку економічних відносин.
Фінансова політика має бути жорсткою, але справедливою і активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси Та бути привабливою для суб’єктів іноземних країн. Побудова і формування фінансової політики – це досить складний процес.
Необхідно визначити пріоритетні напрямки розвитку національного господарства та за структурною його перебудовою створити умови для підприємницької діяльності, захисту інтересів власних товаровиробників та сприяння залученню іноземних інвестицій.
Не менш складною і відповідальною проблемою залишається реалізація стратегічних напрямків, визначення норм і методів їх забезпечення умов розвитку суспільства. Вибір норм і методів роботи передбачає процес формування національної економіки із врахуванням специфічних природно-кліматичних і геополітичних умов господарювання та розташування України.
Розвиток суспільно-економічних відносин в Україні підтверджує необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації – основи загальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи.
Зрозуміло, що це — робота не одного року, але вона має бути до кінця обгрунтованою, повинна враховувати можливі негативні наслідки і передбачати цивілізоване їх усунення, бути одночасно послідовною та перспективною і, що не менш важливо – зрозумілою усім суб’єктам суспільно-економічних відносин.
Стабілізація у суспільстві і поступове економічне зростання вимагає проведення активної фінансової політики і забезпечення функціонування стабільної фінансової системи. При вирішенні зазначених проблем і, насамперед, щодо одержання доходів бюджету і забезпечення фінансування загальнодержавних видатків, необхідно боротися не з наслідками, а з причинами виникнення і розростання негативних явищ у суспільстві.
Сьогодні основою для зняття фінансової напруги і врегулювання економічних інтересів стає прийняття указів Президента. Зрозуміло, що це вимушений захід, оскільки Верховною Радою України не прийнято цілий ряд законодавчих актів з питань) фінансової політики.
Необхідно здійснити реформування фінансових відносин в країні та сформувати національну фінансову систему. Це викликано насамперед тим, що в умовах формування ринкових відносин фінанси наповнюються новим змістом, їх роль і значення зростають, а функціональні можливості розширюються як в часі, так і в просторі. Фінанси як об’єктивна економічна категорія за своїм змістом в умовах ринку мають виконувати регулюючу та стимулюючу функції, а не лише фіскальну, як досі практикується. Це основні функції фінансів, які потребують детального аналізу, досконалого вивчення і розробки необхідних фінансово-правових норм з регулювання фінансових відносин і подальшого розвитку.
Фінанси одночасно виконують і контрольну функцію. Не претендуючи на повну підтримку своїх поглядів, зазначу: функціональні можливості фінансів у процесі регулювання та стимулювання суспільно-економічного розвитку досить великі. Однак сьогодні вони в практиці використовуються частково і залишаються нерозкритими. Це одна із причин того, що в Україні продовжує погіршуватись фінансовий стан ряду підприємств, регіонів, держави в цілому, а розрахунково-платіжна дисципліна досягла критичного стану.
Взятий курс головним чином на фіскально – монетарні методи регулювання економічних відносин не завжди себе виправдовує і досить часто призводить до загострення економічних інтересів. В практиці необхідно дотримуватись принципу поєднання та узгодженості усіх методів державно – фінансового впливу на процес суспільного відтворення. Фінанси мають приймати активну участь у всіх стадіях суспільного відтворення, а не лише на стадії розподілу, як це відбувається сьогодні. Головне завдання фінансів – сприяти зростанню ефективності виробництва, стимулювати його розвиток та економію затрат як живої, так і уречевленої праці. Фінанси мають активно регулювати процес створення валового внутрішнього продукту, а не лише його розподіл та перерозподіл. Практика вимагає фінансового впливу на весь процес кругообігу капіталу, сприяти його прискоренню, ефективному і цільовому використанню матеріальних, трудових та грошових ресурсів.
Зрозуміло, що сьогодні фінансове регулювання та симулювання ефективності виробництва знаходиться на стадії реформування, вимагає досконалого аналізу, вивчення, розробки та прийняття необхідних законодавчих та нормативних актів з метою створення єдиної ефективної фінансової системи регулювання суспільно-економічними процесами у державі.
Фінанси – об’єктивна економічна категорія, а необхідність їх функціонування носить відповідно об’єктивний характер. Держава використовує фінанси як інструмент управління суспільно-економічними процесами. Об’єктивність, необхідність та ефективність – це основні принципи організації фінансових відносин, які необхідно враховувати при формуванні власної національної фінансової політики.
Практикою підтверджено , що фінансова політика, як і загальнодержавна економічна політика її цілому, залежить від сформованого правового поля та органів влади і управління в процесі реалізації функцій держави і забезпечення легітимності фінансових відносин. Невипадково фінансова політика виступає результатом дії як об’єктивного, так і суб’єктивного факторів впливу на її формування, реалізацію і розвиток в системі ринкових відносин.
В Україні досі не прийнято законодавчого акту, яким було б окреслено дії, взаємозв’язок, узгодженість та розвиток бюджетної, податкової й валютної політики як підсистем єдиної фінансової політики. Відбувається формування бюджетної, податкової та валютної політики як окремо взятих підсистем, а не єди.ної, цілісної фінансової системи. Відповідно до цього розробляються окремі законодавчі акти та механізми їх реалізації, які нерідко суперечать один одному, а не сприяють загальному фінансово-економічному розвитку. Реалізацією окремих підсистем фінансової політики займаються практично відособлені підрозділи та структури органів управління діючої фінансової системи. У сучасних умовах управління фінансовими, ресурсами знаходиться в досить складному стані, особливо на рівні районів, міст та областей, і потребує радикальних змін у структурі фінансової системи та державної фінансової політики в цілому.
З метою усунення впливу негативних факторів на розвиток фінансових відносин та забезпечення стабільного і ефективного економічного зростання вважаємо за необхідне розробити і прийняти концепцію фінансової політики і програму фінансової стабілізації України, виходячи із оцінки реальних можливостей і потреб суспільства, розвитку економічних відносин, сприяння активному зростанню виробництва та забезпечення соціального захисту населення.
Фінансова політика повинна мати імперативний, обов’язковий характер. Це обумовлено змістом фінансів як економічної категорії, їх місцем у системі суспільно-економічних відносин. Законодавчі та нормативні акти з питань реалізації фінансової політики мають виконуватись своєчасно, якісно і в повному обсязі. В іншому випадку досягти фінансової стабілізації та поступового економічного розвитку просто неможливо. Практика свідчить про те, що у сучасних умовах досить часто порушується “обов’язковий характер” у процесі виконання фінансової політики. Це свідчить, зокрема, про неповне і неякісне виконання законів України про Державний бюджет України на 1994 та 1995 роки, а також підсумки його виконання у 1 кварталі 1996 року
Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов’язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів. Державний бюджет України – це головний фінансовий план країни, чіп віддзеркалює суспільно-економічний стан у державі. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно впливають на формування доходів та фінансування видатків бюджету. Бюджет, його доходна частина прямо пов’язані із Державною програмою соціально-економічного розцінку України на поточний фінансовий рік. І навпаки, виконання зазначеної програми залежить від її фінансового забезпечення. У цьому напрямку Державний бюджет виступає основою фінансування загальнодержавних програм та сприяє їх виконанню. Державна програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет України мають своє особливе місце, роль і призначення у системі суспільно-економічних відносин. Одночасно вони нероздільні, взаємозалежні, доповнюють один одного, вимагають комплексного підходу при розробці ефективного механізму в процесі виконання.
Практика розвитку фінансових відносин ще раз підтверджує це і вимагає, по-перше, формувати Державний бюджет України і Державну програму соціально-економічного розвитку України на основі єдиної концепції суспільно-економічного розвитку і в контексті загальнодержавної фінансово-економічної політики; по-друге, досконалого аналізу та оцінки соціально-економічного стану регіонів і держави та розробки реальних макроекономічних показників розвитку на плановий рік і перспективу; по-третє, виконання Державного бюджету і Державної програми соціально-економічного розвитку має проходити у руслі єдиних підходів, цілісного механізму, ефективних норм і методів організації фінансово-економічних відносин; по-четверте, додержання загальних принципів економічного розвитку і, насамперед, принципу формування і виконання доходів бюджету за рахунок платежів, які активно і ефективно впливають на виробництво, виконання показників економічного розвитку, а не шляхом розширення кількості податків та зборів, як сьогодні відбувається, та використання емісійних джерел поповнення бюджету; по-п’яте, проведення належного, своєчасного контролю та піднесення рівня відповідальності за стан виконання доходів бюджету та показників соціально-економічного розвитку регіонів, міністерств (відомств), держави в цілому.
Державне регулювання суспільно-економічними процесами має зводитись до того, щоб прискорити обіговість фінансових ресурсів і, насамперед, шляхом усунення невиправданої практики руху зустрічних потоків фінансових ресурсів. Це стосується взаємовідносин між бюджетами різних рівнів і, що не менш важливо, між бюджетами та юридичними особами. Особливої ваги набирають відносини підприємств з бюджетом в частині сплати податків, а також повернення і відшкодування зайво внесених сум податків і зборів до бюджету.
З прийняттям нової редакції Закону України “Про бюджетну систему України” набирає нового змісту, принципів і напрямків розвитку бюджетна політика як підсистема єдиної фінансової політики. Зазначеним Законом передбачені фінансово-правовій норми, відповідно до яких визначено бюджетний устрій та бюджетну систему Україні., повноваження, роль і завдання органів влади та управління у бюджетному процесі. Цим Законом окреслено межі функціонування усіх ланок бюджетної системи в частині закріплення доходів і розмежування видатків. Одночасно є їде ряд питань, які досі залишаються неврегульованими законодавством. Не випадково Верховна Рада України розглядає питання щодо внесення змін та доповнень до Закону України про бюджетну систему. Головною проблемою залишається визначення оптимальних меж функціонування бюджетів усіх рівнів і забезпечення її якісного і ритмічного виконання при збереженні провідної ролі Державного бюджету України. Практика формування бюджетів ставить питання щодо передачі частини загальнодержавних повноважень з фінансування окремих видів видатків і залишення за Державним бюджетом видатків та асигнувань, які мають загальнодержавне значення та провідну роль у суспільно-економічному процесі. Зрозуміло, що та частка бюджетного фінансування, яка покладена сьогодні на Державний бюджет (понад 70%), має поступово скорочуватись і стане, на наш погляд, в межах 50 відсотків видатків зведеного бюджету. Зазначене вище потребує внесення змін до системи закріплених та регулюючих доходів, їх переліку, змісту та форм реалізації. Все частіше постає питання щодо статусу місцевих податків та зборів. У бюджетній класифікації було б доцільно виділити три і руни доходів: регулюючі, закріплені та міоцені платежі і збори. Зміст і роль зазначених доходів має відповідати економічним перетворенням та стимулювати розвиток суспільно-економічних інтересів, насамперед інтересів підприємств та окремих територій. Кожна територія мас бути поставлена в умови зацікавленості та пошуку резерпін, збільшення доходів і, насамперед, за рахунок місцевих резервів.
Прийнятий пункт 9 Постанови Верховної Ради України про введення в дію Закону України «Про Державний бюджет України на 1996 рік» свідчить про актуальність даної проблеми, яку необхідно вирішувати. Одночасно слід зауважити – запропоновані підходи і розрахунки щодо зацікавленості місцевих Рад шляхом залишення 50 відсотків суми надходжень податку на додану вартість, акцизного збору та податку на прибуток підприємств, які перебувають у загальнодержавній власності, понад розміри контингентів, врахованих у нормативах відрахувань від загальнодержавних податків і зборів, досить складні і не завжди сприятимуть пошуку додаткових надходжень до бюджету. Це пов’язано насамперед з тим, що з метою забезпечення виконання доходів бюджету необхідно стимулювати виробництво, підприємства та організації, які виконують зобов’язання та своєчасно сплачують платежі до бюджету і цільових фондів.
У цьому напрямку зроблено важливий крок. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1996 р. “Про причини невиконання доходної частини бюджету та заходи удосконалення законодавства і підвищення відповідальності керівників усіх рівнів за дотримання бюджетної дисципліни” доручено Міністерству економіки і Міністерству фінансів до 1 жовтня 1996 року подати Кабінетові Міністрів України проект порядку розроблення суб’єктами підприємницької діяльності державної форми власності фінансових планів, передбачивши обов’язковість планування прибутку, його розподілу і платежів до бюджету та пропозиції про внесення змін і доповнень до законодавства з цього питання.
Підготовка пропозицій і документів Кабінету Міністрів із зазначених питань та введення нових показників оцінки підприємницької діяльності сприятиме покращенню фінансово-економічної роботи, а також налагодженню дієвого контролю за станом виконання доходів бюджету. Зазначеною Постановою Кабінету Міністрів істотно посилюється відповідальність за виконання доходів бюджету України.
Важливим результатом фінансової політики та спрацювання законодавства є виконання доходної частини бюджетів усіх рівнів.
Протягом 1995 року до зведеного бюджету України надійшло 2092,8 трлн.крб. усіх податків, зборів, відрахувань до цільових фондів (табл. 1), що становить 90,1 відсотків до запланованих. Таким чином у структурі валового внутрішнього продукту доходи бюджету становлять майже 40 відсотків. Державний бюджету України у частині доходів виконано в сумі 1243,3 трлн.крб., або на 86,3 відсотків до затверджених надходжень.
Як свідчать дані табл. 1, головними джерелами надходжень залишаються податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств і прибутковий податок з громадян. На їх частку припадає 52,3 відсотка, або відповідно 21,6; 23,1; 7,6 до загальної суми доходів зведеного бюджету України. Якщо враховувати, що надходження у фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення і Пенсійний фонд складають 518,6 трлн.крб., або 24.8 відсотків, то зазначені вище платежі становлять 1613,8 трлн.крб., або 77,1 відсотків у структурі-зведеного бюджету України.
Практика справляння податків і виконання доходів зведеного бюджету засвідчує продовження кризових явищ у суспільстві, в результаті чого податок на додану вартість виконано на 95,0 відсотків та акцизний збір — на 87,8 відсотків. Втрати бюджету за цими непрямими податками склали 201,2 трлн.крб., в тому числі за рахунок зниження обсягів виробництва -81,9 трлн.крб., затримки прийняття законопроекту з питань справляння податку на додану вартість — 95.0 трлн.крб., погіршення рівня платіжної дисципліни платників податків – 24.3 трлн. карбованців.
Таблиця 1 Структури доходів зведеного бюджету України за 1995 рік
(млрд.крб.)
№ п/п | Найменування платежів | По прогнозу | Фактично надійшло | % до Прогнозу | |
Сума | % | ||||
1 | Податок на додану вартість | 475407,9 | 451732,7 | 21, | 95,0 |
2 | Податок на прибуток підприємства і організацій | 452488,2 | 483395,1 | 23, | 106,8 |
3 | Акцизний збір | 45662,9 | 40100,6 | 1,9 | 87,8 |
4 | Плата за землю | 69483,7 | 63460 | 3,0 | 91,3 |
5 | Плата за спеціальне використання надр | 2011,3 | 1741,6 | 0,1 | 86,6 |
6 | Плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів | 2587,7 | 2224.5 | 0,1 | 86,0 |
7 | Рентна плата за нафту і природний газ та різниця в цінах на газ | 122148,0 | 71851,6 | 3,4 | 58,8 |
8 | Прибутковий податок з громадян | 154281,1 | 160071,3 | 7,7 | 103,8 |
9 | Податок з власників транспортних засобів | 6353,7 | 5379,9 | 0,3 | 84,7 |
Таблиця 1 |
(продовження)
Фактично | |||||
№ п/п | Найменування платежів | По прогнозу | надійшло | % до прогнозу | |
Сума | % | ||||
10 | Плата за спеціальне використання | 707 5 | 636,8 | 0,0 | 90,0 |
лісових ресурсів | |||||
11 | Державне мито | 14643 | 8534,4 | 0,4 | 58,3 |
12 | Надходження від зовнішньоекономічної діяльності | 55205,8 | 42937,9 | 2,1 | 77,8 |
ІЗ | Відрахування на геологорозвідувальні роботи | 20395,3 | 10218,1 | 0,5 | 50,1 |
14 | Податок на промисел | 336,5 | 253 | 0,0 | 75,2 |
Надходження коштів від | |||||
15 | приватизації майна державних | 91199,4 | 7467,1 | 0,4 | 8,2 |
підприємств | |||||
16 | Внески до бюджету сум під перевищення фонду споживання | 25000,0 | 1370,2 | 0,1 | 5,5 |
Плата за сертифікати на право | |||||
17 | здійснення торгівлі алкогольними | 5000,0 | 4091,3 | 0,2 | 81,8 |
напоями та тютюновими виробами | |||||
Внески підприємств та | |||||
господарських організацій до | |||||
18 | Фонду для здійснення заходів по | 117481,9 | 102^,7 | 4,9 | 87,3 |
ліквідації наслідків Чорнобильської | |||||
катастрофи | |||||
Надходження відрахувань віл | |||||
19 | перевищення поточних доходів над | 60802,5 | 0,0 | 0,0 | |
видатками Національного банку | |||||
Надходження коштів під | |||||
20 | Державного комітету по | 56300,0 | 18925,1 | 0,9 | 33,6 |
матеріальних резервах | |||||
Місцеві податки і збори, що | |||||
21 | встановлюються місцсиііми Ра.^імі- | 11000 | 12501,7 | 0,6 | 113,7 |
народних депутатів | |||||
Надходження від реалізації | |||||
22 | дорогоцінних металів з Державного фонду металів і дорогоцінного | 700,0 | 219,9 | 0,0 | 31,4 |
каміння | |||||
23 | Надходження вільних залишків позабюджетних фондів | 10000 | 15041,1 | 0,7 | 150,4 |
Таблиця 1 |
(продовження)
№
п/п |
Найменування платежів | По прогнозу | Фактично надійшло | % до Прогнозу | |
Сума | % | ||||
24 | Збори та інші неподаткові доходи | 58989,6 | 78210 | 3,5 | 123,4 |
25 | Надходження до Пенсійного фонду | 434347,0 | 415987,5 | 19, | 95,8 |
26 | Надходження до Інноваційного фонду | 4044,1 | 4209,2 | 0,2 | 104,1 |
27 | Фонду розвитку паливно-енергетичного комплексу | 16700,0 | 1916,7 | 0,1 | 11,5 |
28 | Надходження коштів від реалізації військового майна | 2500,0 | 2766,0 | 0,1 | 110,6 |
29 | Залишки бюджетних позичок на початок року | 3153,4 | 0,2 | ||
30 | Повернення бюджетних позичок | 41827,1 | 2,0 | ||
31 | Інші надходження | 5627,5 | 44785,1 | 2,1 | 795.8 |
ВСЬОГО | 2321404,6 | 2092210 | 10 | 90,1 |
Слід зазначити, що основні втрати бюджету за рахунок зниження виробництва утворились на підприємствах провідних міністерств і відомств. Підприємства Мінмашпрому допустили зниження обсягу виробництва на 27,4 відсотків до попереднього року, в результаті чого до бюджету не надійшло 24,7 трлн. карбованців. На підприємствах Міпвуглепрому відповідно – 14,3 і 4,5; корпорації “Укрбуд” – 34,1 і 7,5; корпорації “Укрцемент” -29,2 і 3,4; корпорації “Укрбудматеріали” – 23,3 і 3,6.
Внаслідок відсутності належного контролю керівників окремих міністерств і відомств за додержанням податкового законодавства, виконання Указів Президента України “Про заходи щодо зміцнення фінансової дисципліни при виконанні Державного бюджету України”, “Про посилення контролю за надходженням податків та інших обов’язкових платежів до Державного бюджету і внесків до державних цільових фондів” станом на 1 січня 1996 року підприємства 8 міністерств заборгували державі 33 трлн.крб., або 60 відсотків загальної недоїмки по Україні, з них підприємства Мінпрому – 12,7 трлн.крб., або 23,4 відсотків загальної суми несплачених бюджету по Україні, Мінсільгосппроду — відповідно 6,4 і 11,8. Мінмашпрому 3,9 і 7,3, Мінвуглепрому 2,9 і 5,3 та Департаменту морського і річкового транспорту — 2 трлн.крб., або 3,7 відсотків.
Виконання доходів місцевих бюджетів (див. табл. 2) також здійснювалося в складних соціально-економічних умовах поглиблення кризових явищ у суспільстві. В цілому доходи місцевих бюджетів виконано на 122,0 відсотки. Підсумки 1995 року свідчать, що п’ять областей допустили невиконання доходів бюджету, передбачених на рік. Так, Херсонська область виконала доходну частину бюджету на 87,0 відсотків, тим самим недоодержано 2,1 трлн.крб., Чернівецька область — відповідно 88,2 і 1,3. Недовиконання доходів місцевих бюджетів допущено у Вінницькій (97,1%), Кіровоградській (96,2%) та Тернопільській (96,0%) областях.
Таблиця 2 Фактичне виконання доходів місцевих бюджетів за
1995 рік (млрд.крб.)
Області | План на рік | Виконання | % виконання |
Республіка Крим | 43602 | 47992 | 110.1 |
Вінницька | 23326 | 22643 | 97.1 |
Волинська | 9508 | 11040 | 116.1 |
Дніпропетровська | 57481 | 73012 | 127.0 |
Донецька | 73235 | 91152 | 124.5 |
Житомирська | 14934 | 19306 | 129.3 |
Закарпатська | 8498 | 10679 | 125.7 |
Запорізька | 31648 | 36380 | 115.0 |
Івано-Франківська | 18035 | 24161 | 134.0 |
Київська | 22915 | 30033 | 131.1 |
Кіровоградська | 15741 | 15142 | 96.2 |
Луганська | 38748 | 37824 | 102.9 |
Львівська | 39641 | 58530 | 147.6 |
Миколаївська | І8175 | 21165 | 116.5 |
Одеська | 31431 | 38080 | 121.2 |
Полтавська | 23140 | 28652 | 123.8 |
Рівненська | 13012 | 15319 | 177.7 |
Сумська | 17084 | 22895 | 134.0 |
Тернопільська | 13121 | 12592 | 96.0 |
Харківська | 44377 | 65714 | 148.1 |
Херсонська | 16459 | 14320 | 87.0 |
Хмельницька | 14998 | 19705 | 131.4 |
Черкаська | 17543 | 26894 | 153.3 |
Чернівецька | 11125 | 9817 | 88.2 |
Чернігівська | 17416 | 21396 | 122.9 |
м. Київ | 66653 | 78104 | 117.2 |
м. Севастополь | 5921 | 8194 | 138.4 |
ВСЬОГО |
75777 |
860754 |
122.0 |
Передбачається, що загальний обсяг промислової продукції збільшиться у 1996-ому порівняно з і 995 роком на 0,5 відсотка, однак фактично в І кварталі сталося зниження виробництва на 3,6 відсотка. Аналогічно з випуску товарів народного споживання, які є основним джерелом формування доходної частини бюджету, прогнозувався ріст на 1,8 відсотка, а фактично цей показник проти відповідного періоду минулого року скоротився на 20,8 відсотка.
За таких умов до бюджетів усіх рівнів мобілізовано 650,5 трлн.крб., що становить до визначених розмірів на рік 18,9 відсотка, а до визначених на І квартал — 94,8 відсотка. До Державного бюджету за цей період надійшло 422,3 трлн.крб., або відповідно 17,7 і 92,7 відсотків. Доходи місцевих бюджетів становлять 21,0 відсотка до розрахункових сум на рік.
За основними доходними джерелами надійшло: податку на додану вартість 90,9 відсотків до розрахунку на квартал, або менше на 12,9 трлн.крб., податку на прибуток — відповідно 97,5 відсотка і 3,3 трлн.крб., акцизного збору — 59,9 відсотка і 6,2 трлн.крб., прибуткового податку з громадян — 94,9 відсотка і 2,9 трлн. карбованців. У зв’язку з тим, що бюджет було затверджено в кінці березня, зовсім не було надходжень частини плати за транзит природного газу через територію України, яких на рік передбачено одержати 103,1 трлн. карбованців
В цілому стан виконання доходної частини бюджету у 1 півріччі 1996 року складний, що потребує розробки і прийняття додаткових заходів у процесі реалізації Закону України “Про Державний бюджет України на 1996 рік”, а також внесення необхідних змін до чинного законодавства.
Фінансова культура і епіка бізнесу в Україні — на досить низькому рівні і вимагає державного впливу та регулювання. Наслідком цього є зростання заборгованості у Державі та загострення неплатежів.
З метою покращення фінансового стану підприємств, прискорення кругообігу фінансових ресурсів прийнято рішення про надання відстрочки для погашення заборгованості підприємств перед бюджетом, яка була станом на 1 січня 1996 р. і зберігається по даний час. Відстрочка надається до 1 грудня п. р. На виконання статті 28 Закону України “Про Державний бюджет України на 1996 рік” Міністерством фінансів розроблено порядок надання відстрочки підприємствам і організаціям із заборгованості перед бюджетом.
Підряд з цим прийнято Указ президента України від 5 квітня 1996 року “Про заходи щодо стабілізації фінансового стану підприємств”, відповідно до якою обмежено розмір пені 50 відсотками від встановленої заборгованості податковими та контролюючими органами, а також розроблено і прийнято Кабінетом Міністрів і Національним банком України новий порядок черговості виконання установами банків доручень підприємств щодо перерахування платежів. Збільшення норми платежів від виручки на невідкладні потреби підприємств з 10 до і 5% може ускладнити ситуацію розрахунків з бюджетом.
З метою забезпечення виконання доходної частини бюджету Міністерством фінансів вжито ряд заходів. Питання про причини невиконання доходної частини бюджету були розглянуті на засіданні Кабінету Міністрів України, відповідно до чого прийнято постанову від 16 травня 1996 року “Про причини невиконання доходної частини бюджету та заходи щодо удосконалення законодавства і дотримання бюджетної дисципліни”.
Проведенню ефективних економічних перетворень значною мірою шкодить непослідовність у реформуванні податкової системи, її нестабільність. Використання малоефективних методів і важелів державного впливу підриває її авторитеті віру у майбутнє.
Перші кроки реформування податкової системи зроблені. Але назвати їх вдалими навряд чи можна. Робота з формування податкової політики ще попереду, її необхідно завершити якомога швидше.
Податкова політика має спрямовуватися на розв’язання таких двох взаємопов’язаних завдань, як забезпечення збалансованості (бюджету і зупинення інфляції, пожвавлення діленої активності і підтримки виробництва. Поряд з цим загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, кількість видів і база для нарахування податків мають бути стабільними не тільки протягом бюджетного року, а й періоду реформування економіки.
З метою пом’якшення податкової політики – Постановою Верховної Ради України від ІЗ грудня 1995 року “Про основні положення податкової політики і податкову реформу в Україні” передбачено обмежити невиправдану диференціацію станок плити за землю, зменшення відрахувань до ряду цільових позабюджетних фондів.
З 1 січня 1996 року на основний рахунок Державного бюджету України а також місцевих бюджетів усіх рівнів зараховуються кошти цільових бюджетних (крім Пенсійного фонду України та коштів соціального страхування), а також будь-яких позабюджетних фондів, створених згідно із Законами України і нормативними актами органів виконавчої влади України. Головним Управлінням державного казначейства проводиться робота з інвентаризації і взяття на облік усіх цільових позабюджетних фондів, перевіряється їх законність і доцільність функціонування.
Перерозподіл валового внутрішнього продукту через зведений бюджет, включаючи відрахування до Пенсійного фонду України і державних позабюджетних фондів, обмежений 47 відсотками. За планом на 1997 рік через зведений бюджет буде перерозподілено 46 відсотків ВВП. Реформування податкової системи має проходити у напрямку збереження доходної бази бюджету, забезпечення обов’язковості і рівнонапруженості у сплаті податків усіма юридичними і фізичними особами, недопущення будь-яких проявів дискримінації до окремих платників податків.
Прийнято Закон України “Про плату за землю” у новій редакції, відповідно до якого запроваджено єдиний податок у сільському господарстві. Опрацьовуються питання щодо рівня плати за землю промисловими підприємствами в залежності від того, в якому населеному пункті вони розташовані, та з урахуванням тривалості інвестиційного циклу.
Протягом 1995-1996 років проводиться робота з ідентифікації фізичних. осіб-платників податків і комп’ютеризації податкової служби з тим, щоб з 1997 року здійснити перехід на оподаткування доходів і майна фізичних осіб на основі податкових декларацій, які мають подаватися всіма громадянами – платниками податків.
Кабінету Міністрів України та Верховній Раді України підготовлені і направлені матеріали щодо розширення бази і прав місцевих органів влади в частині формування доходів місцевих бюджетів за рахунок місцевих податків і зборів. З цією метою слід переглянути законодавство про місцеві податки і збори, розширити коло об’єктів оподаткування, встановити реальний перелік місцевих податків, обов’язкових до сплати на всій території України. Одночасно надати право місцевим органам влади приймати рішення про оправлення окремих, специфічних для даної території місцевих податків, які не передбачені законодавством. При цьому необхідно встановити обмеження при застосуванні місцевих податків. Для прикладу: обсяг місцевих податків і зборів не повинен перевищувати ЗО відсотків закріплених доході» бюджету території. Це усуне практику необгрунтованого застосування місцевих податків, їх ставок і розмірів.
Невід’ємною частиною податкового законодавства має стати правове забезпечення прав платників податків. З цією метою мають бути підготовлені законопроекти про права і обов’язки платників податків. Поряд з цим необхідно здійснювати стимулювання підприємницької та інвестиційної діяльності у сферах, передбачених програмами структурної перебудови і промислової політики. Одночасно не допускати надання пільг у процесі оподаткування окремим суб’єктам підприємницької діяльності.
Законом України “Про внесення змін і доповнень до Декрету Кабінету Міністрів України “Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій” передбачено спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів 10% балансового прибутку і не менш 10% суми прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств після сплати ними обов’язкових платежів. Поряд з цим Мінекономіки підготовлено пропозиції щодо застосування даного порядку для підприємств усіх форм власності.
Для ефективного оподаткування підприємницької діяльності нагальною потребою є визначення бази оподаткування для справляння податку на прибуток. Передбачається розробити норми і правила ведення обліку і форм звітності для цілей оподаткування з використанням відповідних міжнародних стандартів.
У сучасних умовах важлива робота проводиться в напрямку підготовки проектів законодавчих та інших нормативних актів відповідно до Постанови Верховної Ради України від ІЗ грудня 1995 року “Про основні положення податкової політики і податкову реформу в Україні” та переліку проектів законодавчих та інших нормативних актів, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 1995 р. “Про першочергові заходи щодо реалізації Програми діяльності Кабінету Міністрів України на 1995-1996 роки”.
Реформування податкової системи і розробка нового ефективного податкового законодавства – по перше, що необхідно зробити уже найближчим часом. Податкова реформа мас проходити у напрямку:
– створення органу в Мінфіні, який би займався розробкою податкової політики, на зразок “Департаменту податкової політики”;
– лібералізації податкової політики з метою стимулювання виробництва та підвищення його ефективності. В практиці необхідно спростити і значно скоротити систему податків, платежів, зборів і відрахувань до бюджету та цільових позабюджетних фондів. Податки мають виконувати насамперед стимулюючу та регулюючу функції, що забезпечить стабільність надходжень до бюджетів усіх рівнів
– перегляду розмежування і закріплення податків за конкретними ланками бюджетної системи. Доцільно було б спростити систему зарахування платежів до бюджету усіх рівнів через ліквідацію зустрічних потоків фінансових ресурсів. Практика розмежування між ланками бюджетної системи України понад 10 видів податків та зборів себе не оправдовує, а створює умови для порушення фінансово-платіжної та розрахункової дисципліни;
– ліквідації усіх пільг платникам податків і прийняття окремого законодавчого акту про пільги;
– проведення нової інвентаризації позабюджетних фондів різних рівнів, вивчення їх доцільності і якісного використання. Необхідно прийняти закон про цільові позабюджетні фонди;
– прискорити розробку і прийняття “Податкового кодексу”. Одночасно слід прийняти єдиний законодавчий акт, який би міг охопити усе коло фінансової політики (бюджетної, податкової, валютної), де можна було б окреслити дії, повноваження та відповідальність органів, які займаються реалізацією фінансової політики. Згідно з останнім можна буде визначити статус, функціональні обов’язки, права і відповідальність фінансових органів у процесі формування і виконання фінансової (бюджетної, податкової, валютної) політики. Такий головний законодавчий акт необхідний особливо у сучасних умовах, коли відбуваються реформування системи управління фінансовими ресурсами, національним господарством в цілому і створення ринкового середовища. Цю потребу особливо відчувають регіони. Відповідно до головного фінансового закону можна буде розробляти і впроваджувати бюджетну, податкову і валютну політику у контексті єдиної загальнодержавної фінансової політики.